За великим галасом, що зчинився через зростання вартості газу в Україні, подорожчання централізованого опалення якось випало з поля зору експертів, політиків і пересічних містян. Ймовірно, тому, що платіжки з новими розцінками за січень надійдуть лише на початку лютого, й отоді нас може очікувати нова хвиля народного невдоволення. А може й… ні, бо жителі багатоповерхівок давно адаптувалися до захмарних сум за опалення й розтягують плату за нього на весь наступний рік, — окрему квартиру від опалення все одно відключити неможливо.

Однак в епоху пандемії, коли доходи невизначено великої кількості людей упали, однозначно сказати, що народ платити не перестане (взагалі!), досить ризиковано…

Що було 2020-го з тарифами та платежами

Перш за все слід зазначити, що тільки сліпий аналітик не міг спрогнозувати наслідки новорічного підняття всіляких тарифів, а таких в уряді та офісі «зелених чоловічків», імовірно, немає (мимоволі починаєш гадати, а чи є вони там узагалі).

Лише за місяць, з жовтня до листопада минулого року, заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг (ЖКП) стрибнула на 10 млрд грн (!) — до 66,1 млрд. Минулої зими заборгованість досягла такого рівня лише в січні, а тут — уже восени. Чого ж тоді чекати за грудень 2020-го та січень 2021-го? Такими темпами, та ще й на тлі масового невдоволення й пандемії сума заборгованості може зрости до 75–85 млрд грн.

За комуналку в листопаді не заплатила майже половина українців (48%), а структура заборгованості чітко вказує на ті тарифи, за якими не погоджуються платити люди. Якщо за водопостачання та каналізацію, утримання житла та вивіз сміття заплатили 96–99% сімей, за електрику — 88%, то за газопостачання — лише дві сім’ї з п’яти (39%), а за опалення — одна з чотирьох (27%). І ця тенденція проявилася вже восени: рівень платежів упав зі 120% влітку (у липні) до 81% у жовтні. Отже, піднімати тарифи на 2021 рік було кроком самогубця чи, перепрошую, дурня.

Тут слід зауважити, що тарифи на ЖКП й без того постійно зростали весь 2020 рік: у листопаді 2019-го сумарні нарахування населенню країни становили 15,3 млрд грн, а за листопад 2020-го — вже 22,1 млрд, зростання майже в 1,5 разу!

Отже, якщо виключити з переліку причин новорічного тарифного стрибка «дурня», то маємо деяку економічну піар-операцію, про мету якої можна лише здогадуватися.

Хто живе в тепличних умовах

Слід почати з ваги, яку становить централізоване теплопостачання (ЦО) в життєвих цінностях і зручностях українців. У країні майже половина населення (47%) гріється завдяки ЦО, особливо воно важливе для міст, де майже три чверті (73%) сімей не мають інших джерел опалення, щоб пережити хоч холодну, хоч теплу зиму. У великих містах ця частка може доходити майже до 100%, у Києві, приміром, це 99%.

Відмовитися від ЦО можна лише усім будинком, що практично нереально, до того ж за свій кошт треба буде встановити власну котельню, яку потім треба обслуговувати й ремонтувати, тобто забезпечити собі додатковий головний біль і витрачати гроші. Буржуйку чи камін теоретично можна поставити, але сусіди можуть побити, та й це не позбавить необхідності платити за ЦО.

Таким чином, підприємства теплокомуненерго (ТКЕ) міцно тримають людей за горло (і за кишеню), а працюють у «тепличних умовах», — не тому, що у них тепло на роботі, а тому, що не мають конкурентів! У Києві, приміром, на лівому березі Дніпра є Дарницька ТЕЦ, де тарифи набагато менші, ніж на ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, але за всього бажання отримати від неї тепло на правому березі неможливо. Отже, всі ТКЕ — природні монополісти. Як же тоді держава, себто уряд, Антимонопольний комітет і національний регулятор (НКРЕКП), контролює їх монопольне становище?

Які підстави для зростання вартості ЦО

У грудні 2020-го нацрегулятор ухвалив низку постанов, якими встановив нові тарифи на теплову енергію, що виробляється на 23 підприємствах-ліцензіатах. Вони мають різні потужності та обслуговують різну кількість споживачів, тому візьмемо для аналізу лише обласні центри, Київ (з двома потужними виробниками тепла) та місто Кам’янець-Подільський, який колись був облцентром, але зараз з іншої, делікатної, причини.

Основні компоненти тарифів на 2020-й і 2021-й (див. табл.1) — це витрати ТКЕ, які складаються з адміністративних і виробничих, необхідних для виробництва 1 Гкал, та розміру прибутку. Найістотнішою складовою виробничих витрат є паливо (газ, вугілля чи мазут), тому зміна його вартості є вкрай важливою. Як видно з таблиці, вартість палива зросла в шести містах із 13 розглянутих, однак лише в трьох із них вона становить 13–22%, а в трьох не перевищує 6%. Понад те, ще в шести містах вартість палива навіть зменшилася, а в Хмельницькому — не змінилася.

Незважаючи на те, що вартість палива суттєво не змінилася, в усіх містах частка палива у витратах на виробництво 1 Гкал, хоч як дивно, знизилася (див. рис. 1), найбільше в Кам’янці-Подільському — на 23 в.п. та у Львові — на 18 в.п. У Києві, на «Київтеплоенерго» та Дарницькій ТЕЦ (ТОВ «Євро-Реконструкція»), зміни мінімальні — 1–3 в.п., у Чернігові — 2, у Черкасах — 4, у решті міст — від 8 до 13 в.п.

Це означає, що незначні за розміром у 2020 році компоненти виробничих та адміністративних витрат стрімко зросли 2021-го, хоча очевидних та об’єктивних підстав для цього немає, — у названих вище містах вони майже не змінилися. Отже, найімовірніше, що економісти ТКЕ в інших містах ці компоненти штучно «надули».

Не забули про себе, красивих, ці економісти також, коли малювали собі розмір прибутку. Так, якщо в комунальному «Київтеплоенерго» зростання прибутку становило доволі скромні 8%, а в Дніпрі — взагалі 0%, то в решті міст — від 12 до 18% (див. табл.). Але є й «гарні» винятки: у Кропивницькому розмір прибутків збільшився на 86%, у Хмельницькому — на 501% (у 6 разів), а в Кам’янці-Подільському — на 4900%, тобто в 50 разів!

Унаслідок таких арифметичних вправ маємо цікаву картинку, яка змальовує динаміку тарифів у 2020–2021 роках (див. рис. 2). У Дніпрі та Києві (КП «Київтеплоенерго») зростання мізерне — 5–8%, але якщо в столиці його можна пояснити зростанням вартості палива, то в Дніпрі воно, навпаки, подешевшало. Так само вартість палива зменшилася в Одесі, Кропивницькому, Миколаєві, Львові та Кам’янці-Подільському, але вартість 1 Гкал у всіх цих містах збільшилася. Зважаючи на те, що паливо є найбільшою компонентою у розмірі витрат, останнє виглядає просто парадоксально.

З рис. 2 також випливає, що зростання тарифу пропорційне збільшенню витрат на виробництво 1 Гкал лише в Харкові, Сумах і на КП «Київтеплоенерго» в Києві. В Одесі, Львові та Дніпрі відсоток зростання тарифу також дорівнює відсотку збільшення витрат, але там має місце зменшення вартості палива, тобто слід було б сподіватися, що в цих містах тариф зменшиться, однак цього не сталося.

У більшості міст тариф підвищився в межах 5–18%, але є свої лідери: Черкаси — 21%, Чернігів — 24, Хмельницький — 27, Кам’янець-Подільський — 34%. Однак усіх переплюнули, перепрошую, власники приватного ТОВ «Євро-Реконструкція» (Дарницька ТЕЦ у Києві) — 48%.

Куди нас ведуть поводирі…

А куди ж дивиться національний регулятор? Адже здоровий глузд підказує, що тут мають місце відверті (та нахабні) забаганки ТКЕ — їх власників чи менеджерів. Держава Україна в особі НКРЕКП мала б обстоювати інтереси своїх громадян, однак бачимо, що на ділі вона захищає «інтереси», себто прибутки, природних монополістів.

До чого приведе така «політика», очевидно: до кризи неплатежів, до збільшення заборгованості, до зростання соціальної напруги. Й тут мимоволі починаєш шукати логічне пояснення цій абсурдній «політиці»… в теорії змови, — а чи не готують «слуги народу» на чолі з головним «слугою» в такий спосіб народ до «простих» рішень? Просто треба припинити стріляти та просто купувати дешеві вугілля, електрику та газ у… Росії. Знову в стійло до Великого Брата. Чи у когось є інші варіанти?

P.S. Наведені вище дані стосуються вартості 1 Гкал на виході з ТКЕ, для отримання повної величини вартості централізованого опалення до неї треба додати вартість транспортування та розподілу, тож вартість «послуги» ЦО має бути дещо більшою. Її визначають виконавчі органи місцевих рад, отже, вони хоч не сильно, але можуть пригальмувати зростання тарифу на послугу опалення. Так, у Києві міський голова Віталій Кличко нещодавно пообіцяв, що вартість ЦО змінюватися порівняно з минулою зимою взагалі не буде. Що скажуть інші мери, поки невідомо.