ПРЕЗИДЕНТСЬКА РЕСПУБЛІКА — ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ БЮДЖЕТ

Поділитися
Душа: Де я? Архангел: У раю. Душа: А чому колючий дріт? Архангел: Балачки в раю! В.Шендерович Президент наш, Леонід Кучма, продовжує бурхливу новаторську діяльність...

Душа: Де я?

Архангел: У раю.

Душа: А чому колючий дріт?

Архангел: Балачки
в раю!

В.Шендерович

Президент наш, Леонід Кучма, продовжує бурхливу новаторську діяльність. Правляча публіка не встигла ще оцінити (позитивно й з ентузіазмом, ясна річ) уряд держсекретарів, як наспіло Послання. Причому його текст, підписаний гарантом ще 31 травня, роздали на руки законодавцям тільки минулого вівторка — певне, із гуманних міркувань. До речі, бюджетний комітет ВР, за словами його глави Олександра Турчинова, місяць не міг домогтися від уряду прогнозних показників на наступний рік, а коли все-таки домігся, показники просто вражаюче збіглися з цифрами Послання. Тепер комітет може розпочинати писати власну Бюджетну резолюцію. Отака — на сором скептикам і маловірам — синхронізація дій влади. Тож бюджет ми по суті вже маємо. Принаймні таких послань у новітній історії України ще не спостерігалося. Називається: «Про основні напрями бюджетної політики на 2002 рік» із підзаголовком, що прямо вказує на відправника й одержувача — «Послання Президента України Л.Д.Кучми до Верховної Ради й Кабінету міністрів України». Цілком відповідно до ст. 106 Конституції. На цьому офіційну частину нашого тексту дозвольте вважати відкритою. Виходячи з уже сказаного, логічно припустити, що Президент нібито взяв фактичну відповідальність за бюджетну політику на себе, але це не страшно (для Президента). По ходу розповіді спробуємо пояснити — чому.

Мотиви

Для початку — перед великим ліричним відступом — невеличкий, але теж ліричний, відступ. У Посланні є чимало розумних (хоча й не нових) розпоряджень і залізних аксіом бюджетного будівництва. Але. Оскільки бюджет — справа загальна й не безплатна, автор вважає своїм обов’язком сказати кілька слів про те, чому ні одне, ні навіть десяток послань бюджетно-податкову ситуацію істотно не змінять.

Отже, про мотиви гаранта Послання. Оскільки до першоджерела не дістатися, посилаємося на радника Президента Анатолія Гальчинського. Він пропонує і навіть настійно рекомендує розглядати все, послане депутатам, у «контексті останніх (а чи останніх?) кроків Леоніда Кучми щодо посилення функцій глави держави та посилення його впливу на економічні процеси в країні». І ще, у розвиток теми: «Бюджетне послання — це атрибут президентсько-парламентської республіки, якою де-факто є Україна», хоча Конституція, зауважимо, про цю обставину де-юре сором’язливо мовчить. Утім, ніде правди діти — країна наша справді республіка за формою, президентська за змістом, й кожен, хто в цьому засумнівається, може це відчути: у бізнесі, у житті, чисто по-людськи. Де-факто.

Послання — документ, безумовно, економічний, але ж сказав Леонід Данилович особисто: «Економіка — це політика. І футбол — теж політика» (НТБ, травень 2001 р.)

Отже — трішки про новітню політекономію, тобто про те, навіщо, власне, знадобилося діагностоване «посилення функцій глави держави». За Гальчинським — для «просування шляхом реформ», у чому, щиро кажучи, ніхто й не сумнівається вже років сім-вісім. Заслуговує на увагу й таке пояснення: «Одним з інструментів підвищення дієвості держави є посилення президентського впливу на економічні й соціальні процеси. Це, впевнений, відповідає інтересам держави, інтересам народу» (А.Гальчинський по Інтерфакс-Україна).

Усе сказане радником Президента безумовно політично грамотне й морально непорушне. Але — не безперечне. Передусім тому, що влада та її помічники продовжують уперто плутати інтереси держави (апарату, своїх) з інтересами народу (не апарату, не своїх). Це зручно, але, з огляду на цивілізовані норми, не дуже коректно, оскільки за наших умов автоматично (знов-таки де-факто) підводить до формули «плани партії — плани народу». Формула може спрацювати, й це, щиро кажучи, починає серйозно пригнічувати.

По-друге, бентежить цей невигубний потяг — перманентно пародіювати російські сценарії, ускладнені, до того ж, уповільненістю реакції. Мабуть, це фатальний наслідок традиційно багатовекторної зовнішньої політики, коли векторів справді багато, але спрямовано їх усіх в один бік. Путін Володимир Володимирович уже рік як зміцнює державу та президентство, причому поки нафта коштує 28—30 доларів за барель, можна розважатися походами «китайським шляхом» та облаштовувати ринок в умовах «керованої демократії». У Леоніда Даниловича для аналогічних цілей є тільки НАК «Нафтогаз України» (із його зовнішніми боргами та податковими недоїмками) і В.Черномирдін. Ну ще Кабмін і 239 депутатів, що на керовану демократію, безумовно, тягне, а от на ринкову економіку — ну ніяк.

Утім, нам принаймні сказали, у якій республіці ми живемо.

Цілі й засоби

Цілей бюджетної політики, якщо вірити Посланню, підписаному Президентом, три. Утім, засобів теж небагато. Але спочатку про те, чим саме з адміністрації потурбували уряд (там, у Посланні, так і сказано: мовляв, ми хочемо як краще, а от як вийде — «значною мірою залежить від спроможності державної влади й передусім уряду забезпечити практичне втілення… etc., etc., etc.»)... Отже, три передумови до бюджетного щастя.

«Сформувати проект бюджету на новій податковій основі, що передбачає суттєве зниження податкового навантаження на виробника і розширення податкової бази.

Сформувати бюджет із профіцитом, що дасть можливість поліпшити ситуацію з обслуговуванням і погашенням державного боргу в середньостроковій перспективі.

Продовжити реалізацію розпочатих у попередні роки соціальних програм із посиленням їхніх адресних основ».

Заперечити тут немає чого — наміри явно хороші. Подивимося, як щодо «здатності забезпечити». Причому, глянемо коротко і за текстом Послання. Чесно кажучи, вся бюджетна премудрість зводиться до грамотного виконання двох основних вправ: перша — зібрати гроші (податкова реформа), друге — правильно розпорядитися зібраним (реформа власне бюджетна, плюс мистецтво управління боргами). Що ж до прогнозу «посланних» макропоказників, то допитливий читач знайде їх у наведених таблицях.

Послання недвозначно вказує: збирати податки з одночасним «ослабленням тиску», з допомогою спрощених процедур і за умови «надійного захисту прав платників податків». Дивлячись у перспективу наступного бюджетного року, Президент бачить там: скорочення кількості податків і зборів з 39 до 23, зниження ставок: ПДВ — із 20 до 17%, податку з прибутку підприємств — із 30 до 25%, податку з дивідендів — із 30 до 15% і шкалу оподатковування доходів громадян із «стелею» в 25%. Якщо додати до цього плани зменшення нарахувань на фонд оплати праці та ще цілу низку різноманітних зменшень і удосконалень, можна здогадатися, що Президент бачить новий Податковий кодекс. Причому, щоб таке бачення не виявилося подібним до галюцинації, Кодекс необхідно ухвалити негайно.

Не хотілося б нікого розчаровувати, але з Кодексом є два варіанти. Перший — зверстати бюджет-02 на старій податковій базі. Другий, той самий, який ми бачили і двохтисячного, і нинішнього року — зробити вигляд, що просте й невигадливе «зниження з 20 до 17» — є нова податкова база. А все через те, що власне Податковий кодекс парламент ухвалив лише у першому читанні і спонукати депутатів на розгляд Кодексу в режимі «податкових ночей» не зможе навіть безпосередня (що нереально) загроза розпуску. Коли до виборів залишилося менше року, подібні аргументи на законодавців враження не справляють. Значить — другий варіант, «удосконалення та зниження» в ручному режимі. Приміром, «удосконалення процедур відшкодування ПДВ» разом із «забезпеченням належної прозорості цього процесу».

До речі, автори Послання задають грандіозну амплітуду для «ручних» рішень. Простий приклад: не встигла ваш автор порадіти з того, що «передбачається скасування 2002 року податкових пільг, наданих за галузевим принципом, а також припинення економічних експериментів, пов’язаних із пільговим оподаткуванням», як відразу наспів наступний абзац: «потребують подальшої фіскальної підтримки спеціальні (вільні) економічні зони, а також території пріоритетного розвитку…»... Переведення стрілок від пільг за галузями на пільги за територіями — хід, звісно, потужний, але з погляду бюджетної політики — на жаль! — безглуздий. Зате є простір для управлінського маневру: на «територіях» — покупець, у центрі — товар, на носі — вибори, як і було сказано.

Два слова з приводу диференційованих податкових ставок. Там, де вони є, сплачують (якщо сплачують) за найменшою. Це стосується не лише шкали оподаткування прибутків громадян, а й свіжоспеченої ідеї — диференціювати ставку ПДВ. Конгеніально.

Якщо зовсім коротко — з приводу податкової реформи: вона, звісно, нас не омине і, судячи зі стану Кодексу, у звичному вигляді: «Хто не сховався, тому ніхто не винний».

Як вірно зазначив Президент, «реформування податкової системи має супроводжуватися ефективними структурними заходами», позаяк з прибутками бюджет набагато корисніший, ніж без них. Заходів запропоновано чимало, причому кожному — свої. Приміром: заборонити реструктуризацію чи списання заборгованості суб’єктів господарювання — з одного боку, але реструктуризувати та списати зобов’язання держави з компенсації переплаченого «суб’єктами» ПДВ — з іншого. Правда, обіцяють, що на суму цих (бюджетних) зобов’язань скинуть борги неплатникам і недоплатникам. А як бути «суб’єкту», котрий чесно сплачував і нічого державі не винний? Відповідь: якщо такий суб’єкт знайдеться, бути йому покараним. Ударом по кишені.

А в цілому — заходи нічого, гарні заходи й, головне, різні. Щойно парламент розпочне розгляд Бюджетної резолюції імені Послання Президента, ми до них повернемося. Так само, як і до пенсійних питань, і до міжбюджетного розподілу, про які в Посланні сказано багато цілком справедливих слів.

На сьогодні ж залишається лише додати два цікаві штрихи до неповного (і, звісно, суб’єктивного) образу Послання. Бюджет нинішнього року виконується з профіцитом в один мільярд гривень. Це правда, як, утім, і те, що наприкінці року можуть «рвонути» старі гріхи на кшталт заборгованості перед бюджетом (і перед Міноборони), «Нафтогазу України», плюс — з’ясуються збитки від специфічної нашої приватизації. Від профіциту мало що залишиться, і новий бюджетний рік стартує за, м’яко кажучи, інших початкових умов.

І ще. До епохи рішучого посилення ролі глави держави в проведенні економічних реформ усі твердо знали, що у відсутності реформ винні якісь «реформатори», уряд і парламент. Найцікавіше, що й в епоху «рішучого посилення» винні будуть ті самі й у тому самому. А все чому? А тому що наступ відповідальності відбувається тільки за наявності прозорості (влади, розрахунків і інших механізмів). Має рацію наш Президент — немає в нас прозорості. Зате який ресурс!

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі